Чи не стає шкільне харчування справді одним із головних пріоритетів МОН

Автор: Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, професор

Кілька думок про одну світлину

Ох  і цікава світлина трапилася мені в стрічці освітянських новин мережі.

І не лише цікава, але і дуже символічна. Бо на ній -  Міністр освіти і науки України та Голова Державної служби якості освіти в одному із закладів освіти Черкас. У досить незвичному, як для освітніх чиновників такого рангу, вигляді.

Світлина зроблена на полях  нещодавнього  Саміту  «Реформа шкільного харчування в дії», що відбувся в Черкасах. Його учасниками, за офіційними повідомленнями, стали «Міські голови, міністри, представники центральної та регіональної влади, експерти та освітяни». Дуже стараюся, але не можу згадати за останні 15-20 років подібного представницького зібрання стосовно будь-яких проблем шкільництва.  

Відверто кажучи, я також абсолютний прихильник того, що в цей надскладний для українства час організовано  годувати дітей потрібно. Можна сперечатися – всіх чи не всіх учнів годувати, у школах чи поза ними, але годувати потрібно.

Але не менш відверто можу сказати, що не розумію  необхідності Міністру освіти і науки та Голові Державної служби якості освіти, як й іншим учасникам саміту,  переодягатися у спеціальний одяг і ходити виробничими приміщеннями шкільного харчоблоку. Дуже все це схоже на екскурсію «потьомкінськими селами»…

Також не маю достатньої інформації для того, щоб підтримати чи спростувати слова Міністра, що «90% батьків позитивно оцінюють умови в шкільних їдальнях, понад 80% – розмір порцій, якість страв і різноманітність меню».

Як щойно з'ясувалося, це дані опитування Державної служби якості освіти.

Але є одна суттєва деталь. Опитування ще триває - до 16 жовтня. А сама ДСЯО наголошує, що участь у ньому добровільна і його результати не є репрезентативними для системи загальної середньої освіти в цілому. Тому звідки тоді така впевненість у твердженні про «90% батьків»?

На відміну від Міністра і ДСЯО я маю можливість лише аналізувати численні коментарів батьків у соцмережах під новинами про цей Саміт.  І у тих коментарях - 90% обурюються організацією харчування, якістю страв і елементарним марнотратством, коли готують для 1000 дітей, а приходить лише 400…

Тому у мене, після ознайомлення із публікаціями про цей Саміт, виникають два запитання.

1. Чи не стає шкільне харчування справді одним із головних пріоритетів Міністерства освіти і науки? І чи в такому випадку МОН поступово не перетворюється на МОХ — Міністерство освіти і харчування?

2. Чи буде колись організований подібний Саміт із таким самим рівнем представництва для обговорення проблем власне освіти?

Про те, як сьогодні навчаються українські діти. Про те, що далі робити з НУШ. Про результати PISA-25. Про нестачу вчителів. Про авантюру із створенням мережі академічних ліцеїв. Про дистанційне навчання. Про блекаути і можливу відсутність тепла в школах. Про навчання  під час тривог. І, зрештою, про те, якою має бути українська школа завтра.

І щоб на такому Саміті за одним столом сиділи не лише ті, хто реформує освіту. А й ті, хто щодня живе в цій освіті. Насамперед – учителі та батьки.

Між іншим, як не вчитувався я у публікації про Саміт з питань організації харчування, жодної згадки про участь у ньому  вчителів і батьків не знайшов. Про їхній виступ – і поготів. Дарма, що пані Олена Зеленська у своєму виступі дуже чітко наголосила на залученні батьків до цієї справи…

Можливо, якби на Саміті дали слово батькам і учителям, то не вистачило б часу ні на переодягання, ні на екскурсії харчоблоками. А було б жарко і не дуже комфортно.

Тож чи  дочекаємося ми такого ж представницького  Саміту, але -  із набагато  актуальніших проблем шкільної освіти, які я вже назвав вище. Із участю батьків здобувачів освіти і вчителів.

Бо все-таки МОН - це Міністерство освіти і науки.

А не МОХ - Міністерство освіти і харчування.

А щодо світлини, з якої я почав...

Дивлюся на неї і думаю: наступного  разу учасники Саміту з харчування, що робитимуть -  кашу варитимуть?