Автор: Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, професор
Дивний усе-таки буває збіг обставин.
Учора я опублікував есе про те, що за роки масового дистанційного навчання в Україні так і не з’явилася цілісна модель дистанційної освіти. Його за добу переглянули майже 70 тисяч читачів Fecebook. Сьогодні його передрукувала Osvita.ua.
І годину тому на тій самій Osvita.ua
читаю повідомлення: МОН оприлюднило методичні рекомендації щодо організації освітнього процесу в умовах війни.
Звісно, між цими подіями немає жодного зв’язку. Очевидно, рекомендації готувалися задовго до появи мого тексту. 17 сторінок все-таки. За годину чи дві не напишеш. Тобто, просто збіг.
Але збіг настільки вдалий, що рекомендації я прочитав особливо уважно. Не пошкодував часу. Бо подумав: а раптом саме там нарешті знайду відповідь на запитання, яке поставив учора: якою має бути сучасна українська модель дистанційної освіти?
Тож прочитав. Але того, що шукав – не знайшов.
Зате зробив висновок: укладачі рекомендацій, як ті Колумби, відкрили «Америку».
Щоправда, відкрили її для себе.
Адже керівники українських шкіл, які п’ятий рік працюють в умовах великої війни, і без МОН дуже добре знають, що потрібно враховувати місткість укриттів, мати алгоритми дій під час повітряної тривоги, передбачати проблеми з електропостачанням та інтернетом, а дистанційне навчання організовувати на єдиній платформі. Вони із цим живуть щодня і щоночі. І зробили ці «відкриття» не завдяки методичним рекомендаціям МОН, не на майстерках і не під час тренінгів. Їх змусило це зробити життя.
Вони вже давно знають, скільки дітей вміщує шкільне укриття. Знають, де в ньому ловить інтернет. Знають, що робити, коли зникає світло. Знають, як перебудувати розклад після кількагодинної тривоги. Знають, як учити дітей, коли половина класу в школі, частина вдома, а хтось узагалі не може вийти на зв’язок. Знають, що робити, коли відмовляють працювати каналізаційні насоси. Знають, як перевести сотню учнів у якесь укриття, котре поруч зі школою.
Дивуюся, як їм іще не написали в рекомендаціях, що потрібно тримати зарядженим мобільний телефон.
Якраз була б іще й 18-та сторінка.
І отут мені вже не дуже хочеться жартувати.
Бо справа навіть не в банальності таких рекомендацій.
Справа в іншому: чому центральний орган управління освітою вважає нормальною практикою пояснювати професіоналам прописні істини?
На мою думку, тут дивним чином зійшлися одразу три речі.
Перша - професійна зарозумілість тих експертів і експерток, які кучкуються навколо МОН, і вважають що краще знають, що і як має робити директор та вчитель. Навіть якщо цей директор щодня ухвалює рішення в умовах, яких автори рекомендацій ніколи не переживали.
Друга - рівень обізнаності частини експертів і експерток із реальною ситуацією в українській школі. Бо людина, яка добре знає цю реальність, навряд чи подаватиме професіоналу як методичну рекомендацію те, що для нього давно стало щоденною практикою.
І третя - все той самий фасадний менеджмент. У якому важливими засадами є - продемонструвати діяльність, підготувати документ, написати рекомендації, провести нараду, створити презентацію, організувати майстерку…
А от чи отримав після цього директор або вчитель хоч одне нове професійне знання, якого він учора не мав, - це не вже не так цікаво.
І тут я подумав, що, можливо, даремно іноді нарікаю на кадровий потенціал нашого освітнього управління.
Не експерти й експертки працюють у МОН та навколо нього. Там ціле сонмище Колумбів.
Один відкриває, що під час повітряної тривоги дітям треба йти в укриття. Другий - що для дистанційного навчання потрібен інтернет. Третій - що бажано користуватися єдиною платформою. Четвертий - що треба заздалегідь подумати, що робити, коли зникне електрика. П’ятий – що інколи можна використовувати різні моделі організації освітнього процесу, а інколи – лише одну.
Як про мене, то це просто іще один вияв зневаги до рядового учительства і керівників. Або як казала одна із ексзаступників колишнього керманича міністерства, «знання вчителів потрібно постійно прокачувати і нашаровувати їх».
Але є в цій історії ще одна деталь.
Для мене найцікавіше не те, що в рекомендаціях є. Найцікавіше - чого там немає.
А там немає жодного слова про педагогічну модель дистанційного навчання.
Дистанційне навчання у тлумаченні Колумбів - це, по суті, перенесення звичайного уроку зі шкільного класу в ноутбук чи смартфон.
Тому й немає відповіді на запитання, як має змінитися педагогіка, коли школа переходить в онлайн. Як будувати урок? Як співвідносити синхронну й асинхронну роботу? Як утримувати увагу дитини? Як працювати з тими, хто систематично випадає з навчання? Як оцінювати? Як готувати до такої роботи самого вчителя?
В учорашньому своєму есе я писав, що нерозуміння самої сутності дистанційного навчання стало однією з проблем сучасного українського шкільництва внизу.
Як виявилося сьогодні, ця проблема існує не лише на рівні школи.
Схоже, вона існує і на рівні тих, хто системою шкільної освіти управляє і пише для неї методичні рекомендації.
І це дивно. Бо українські вчителі й директори не так часто їздять світами, вивчаючи зарубіжний освітній досвід. Їм ніколи: дітей в екстремальних умовах навчати потрібно.
А от чимало експертів і експерток таку можливість мають. Міжнародні проєкти, навчальні візити, конференції, семінари, знайомство з освітніми системами інших країн давно стали звичною частиною їхньої діяльності.
І тому для мене особливо дивно, що, побачивши стільки освітніх «Америк», вони, схоже, так і не побачили головного: дистанційна освіта - це не звичайний шкільний урок, переселений із класної кімнати в екран ноутбука. Це інша педагогічна модель. І саме про неї у 17 сторінках рекомендацій МОН - ані слова.
Натомість у рекомендаціях директорам фактично пропонується самим створювати локальні моделі. Думаю, що це недарма. Бо через рік-два у МОН можна буде зібрати те, що вони створили, узагальнити, оформити на 20–30 сторінках і видати нові методичні рекомендації.
І тоді МОНівські Колумби, якщо до того не відпливуть в інші моря, відкриють ще одну «Америку». Ту, яку директори й учителі до того часу вже відкриють самі.
А що наші вчителі й директори такі моделі запровадять без усіляких методичних рекомендацій, я не маю сумнівів.
Вони ж п’ятий рік працюють в екстремальних умовах. Без рекомендацій.
Коментарі
Пане професоре, вам і карти в руки. Організуйте контрольну і експериментальну групи, наприклад, серед старшокласників-випускників. Контрольна група нехай навчається, наприклад, місяць за звичним сценарієм онлайн-навчання, а експериментальна - на підготовленій, розробленій належним чином (!!!) онлайн-платформі. Після закінчення терміну експерименту надайте обом групам уривок, наприклад, минулорічного НМТ із тестами з пройденого матеріалу і ви побачите результат. Які ще підказки вам потрібні? Невже так важко системі вирішити те, що вже давно існує і є очевидним? Про мотивацію і переваги змісту, форм і методів навчання, вам розкажуть самі учасники обох груп експерименту. Не писатиму, які функції має виконувати вчитель під час навчання експериментальної групи. Думаю, дійдете самі. Достатньо почитати наукові публікації навіть наших справжніх (!!!) науковців, які дійсно займаються/займалися вивченням даної тематики.
Думаю, що подібний стан речей систему освіти влаштовує, оскільки перехід навчання з використанням online platform, нівелює можливість коригування вчителями оцінок успішності на 99,9'/. Онлайн платформа надає можливості: - навчатися у будь-який зручний час. - доступність з урахуванням вікових особливостей. - приємні, цікаві зовнішній вигляд та наповнення платформи. - наявність необхідних ілюстрацій, відео, аудіо, і та.п. - виділити для себе необхідну кількість часу для вивчення та опанування того чи іншого навчального матеріалу. - за бажанням самостійно скорегувати оцінку (зазвичай надається три спроби) за умови повторного проходження заданої теми (модуля). Кращий результат зі спроб фіксується платформою. Оцінка недоступна для коригування ззовні. - після завершення навчання платформа видає сертифікати з оцінками, які можна перенести у журнал чи табель успішності. "Колумби" по-справжньому цінують знання, а не соціальний герб на лобі, чи корону на голові. Сподіваюся, ви розумієте, про що мова.
хтось залишає у спадок ...Америки...Колумбії......а хтось---колумбарії.....
Додати коментар