Учителям важливо говорити про ресурс і не соромитись зупинитись

Автор: Ірина Гондюл, викладачка в Українському центрі, Чорногорія

Це не весна – це вигоряння, Маріє Іванівно!..

В українській школі прийнято бути сильними. Навіть дуже. І навіть тоді, коли сил уже немає.

Тому коли вчителька знесилено сідає після уроків і каже: «Та що ж це я така втомлена… Мабуть, весна», – то насправді часто має на увазі: «Я більше не можу. Я вигоріла. Але ж як це сказати вголос?»

Бо вигоріти – це якось… не по-вчительськи.

Бо навіть коли емоції вже в мінусах, усе одно мусиш виглядати зібраною.

І навіть якщо мовчиш, тебе зчитують: чи не занадто ти жвава, чи не надто втомлена, чи ще щось не те.

А втома? Її зручніше списати на вік. На погоду. На магнітні бурі.

Цікаво, що в Німеччині, коли вчитель вигорів – йому дають лікарняний. Не тиснуть. Не змушують іти на заміну. Не шепочуть за спиною.

А вчителі в Україні часто виправдовуються, коли беруть лікарняний.

Можливо, варто говорити не про весну, а про ресурс.

Не про вік, а про межу.

І не соромитися зупинитися.

Бо сильний не той, хто тягне до останнього. А той, хто знає, що варто давати собі перепочинок – без виправдань, без «це просто весна».