Вам буде важко, Андрію Петровичу...

Автор: Олександр Істер, учитель-методист, автор підручників та посібників з математики

Вам буде важко, Андрію Петровичу...

В Україні -  новий Міністр освіти і науки . 

Маю честь особисто знати Андрія Петровича Бутенка. Крайній раз ми спілкувалися у 2018 році, коли я перейшов на іншу роботу, але спогади про спільну працю залишилися виключно позитивними .

Свого часу я працював у Бізнес-коледжі Європейського університету, викладав шкільну математику, а пан Андрій тоді був нашим деканом. Що можу сказати з власного досвіду? Андрій Петрович мав беззаперечну повагу серед колег і щиру любов та авторитет у студентів. Будь-які, навіть найскладніші робочі чи людські питання з ним завжди вирішувалися конструктивно й професійно.

Його хист вчасно помітили видатні організатори та засновники Європейського університету — Іван Іванович Тимошенко та Зоя Іванівна Тимошенко. Вони побачили в ньому велику перспективу і призначили проректором.

До речі, готуючи цей допис, зазирнув у біографію новопризначеного міністра і з подивом виявив дивовижний збіг. На початку своєї кар'єри (у 1999–2003 рр.) пан Андрій працював учителем історії та правознавства у Вишнівській загальноосвітній школі №2. А я в цій же школі працював у 1986–1992 роках — ще студентом вів спочатку шаховий, а потім математичний гуртки. Звісно, ми там не перетиналися в часі, але стіни одні й ті самі. На моїй пам'яті це чи не перший Міністр освіти, який пройшов абсолютно чесний, класичний шлях — від простого шкільного вчителя до очільника МОН.

Попереду у Вас, Андрію Петровичу, величезний виклик. Реформувати українську освіту під час надважких випробувань — це колосальний тягар. Тому й кажу прямо, як учитель-практик, без зайвих реверансів, але з глибокою повагою: Вам буде дуже важко.

Чого ж я особисто чекаю від нового очільника МОН? Звик відповідати лише за себе, тому виділю виключно найголовніше. Хоча точно знаю, що цю мою думку розділяє величезна кількість колег-педагогів.

1. Зарплатне питання. Реальність проти паперу.

Я вдячний уряду за намагання підтримати педагогів, проте я — реально мисляча людина. Чудово розумію, що норма про посадовий оклад у розмірі трьох мінімальних заробітних плат, закладена у Статті 61 Закону України «Про освіту», в умовах жорстокої війни — це фінансова утопія. Але я чекаю бодай планомірного, чіткого продовження курсу на поступове збільшення виплат, без гучних порожніх обіцянок. Гідність вчителя починається з поваги до його праці.

2. Людські умови для НМТ.

Знущання з дитячої психіки у вигляді чотирьох іспитів в один день має піти в минуле. Одинадцятикласники — не роботори. НМТ необхідно розбити на 2 дні. Такий марафонський іспит в один день найбільше б'є саме по сильних дітях, які сумлінно готувалися — вони виснажуються інтелектуально й емоційно. Натомість ті, хто нічого не робив, за 10 хвилин проставлять «хрестики» навмання і підуть відпочивати. Це несправедливо.

Окремий біль — діти з сіл. Коли дитині треба їхати за 40–50 км до пункту тестування, держава зобов'язана забезпечити їй безкоштовну ночівлю в гуртожитку на всі два дні НМТ. Створювати штучний стрес дорогою о 5-й ранку перед доленосним екзаменом — це злочин проти рівного доступу до освіти.

3. Скасування «ГР» (Груп Результатів).

О, це окремий шедевр бюрократичної думки! Я спілкувався з десятками колег-учителів різних предметів — математиками, філологами, істориками, іншими предметниками. Жоден не сказав про цю систему бодай одного доброго слова. Натомість є чудова історична довідка про досвід Данії, яка колись запровадила схоже адаптивне оцінювання за вузькими підкритеріями. Що показово: жодна інша країна світу подібних сумнівних експериментів над своєю системою освіти не проводила.

Знаєте, чим усе закінчилося в Данії? Колосальною бюрократією, коли робота вчителя перетворилася на заповнення нескінченних цифрових планів. Справа дійшла до того, що у 2013 році через цей абсурд у Данії спалахнули протести, і понад 50 тисяч вчителів оголосили локаут, просто не вийшовши на роботу.

Але українські вчителі права на такий локаут не мають — у нас війна! Ми тримаємо свій освітній фронт попри все — зі шматочком крейди чи маркером у руках, у звичних класах чи холодних сховищах, онлайн чи офлайн, у Києві, Сумах, Харкові, Львові ,інших містах  та найменших селах нашої країни. Тримаємо заради майбутнього наших дітей.

Проте данці тоді вчасно визнали помилку, офіційно скасували цю систему мікротестів та повернулися до традиційних форм контролю знань. То навіщо ми в Україні так запекло копіюємо чужі помилки, від яких цивілізований світ уже відхрестився? Український учитель має вчити й надихати, а не перетворюватися на офісного клерка, який заповнює таблиці з безглуздими індексами.

Ваш великий управлінський досвід, загартований у стінах ЄУ та на інших керівних посадах, дає надію, що голоси практиків нарешті почують.

Нехай усі нинішні тривоги в освітньому середовищі розвіються завдяки реальним змінам на краще. Бо в підсумку виграти має не конкретний міністр чи хтось із нас особисто — виграти повинна українська освіта. Сьогодні це набагато важливіше за будь-які амбіції чи кабінетні суперечки.

Бажаю Вам витримки, мужності та лише правильних рішень на цій посаді!