Через демографічну кризу держава може більше інвестувати в кожного учня

За прогнозом Інституту освітньої аналітики, кількість першокласників у 2029-2030-му навчальному році може зменшитися майже на 37% у порівнянні з 2024-2025-м. Перед державою стоїть вибір: оптимізувати бюджети чи капітально змінити підхід, аби фінансування освіти для дитини нарешті досягло європейського рівня. Це дало б змогу якісно змінити українську освітню систему, вважає проректорка з науково-педагогічної роботи Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, ексміністерка освіти і науки України (у 2016-2019 роках) Лілія Гриневич.

Саме за її керівництва в Україні запускали реформу НУШ. Спілкуємося з пані Гриневич про найбільші проблеми реформи та можливі рішення.

“ВИКОРИСТАТИ ВИВІЛЬНЕНИЙ РЕСУРС ДЛЯ БЕЗПЕКИ Й ПІДТРИМКИ”

- Сьогодні багато говорять, що війна повністю перекроїла умови роботи українських шкіл. Як загалом безпекова ситуація впливає на якість освіти та мотивацію учнів?

- Наші громади впроваджують освітні зміни в дуже різних умовах, адже в кожній з них – специфічна, часом надзвичайно складна ситуація. Передусім ідеться про прямі наслідки для освітньої інфраструктури: за час повномасштабної війни російські війська зруйнували понад 400 закладів освіти, ще понад 4 тисячі пошкодили. Але руйнування будівель – лише частина проблеми. Діти та дорослі, які про них піклуються, уже кілька років живуть у постійній небезпеці, із втратами та важкими новинами. Такий тривалий стрес впливає на психологічне благополуччя дітей, їхню здатність зосереджуватися та мотивацію до навчання.

Згідно з дослідженням, проведеним у 2025 році міжнародним благодійним фондом savED, 46% учнів 8-11 класів оптимістично оцінюють майбутнє України, 16% налаштовані песимістично, а 33% – не визначилися. Мене найбільше турбує така висока частка невизначених – це чіткий сигнал ослаблення відчуття перспективи.

- Чи є підстави казати, що за роки повномасштабної війни впевненість підлітків у власному майбутньому в Україні послабилася?

- Певні сигнали щодо цього є. У всеукраїнському дослідженні «Підлітки та їхнє життя під час війни: настрої, цінності, майбутнє», проведеному компанією Kantar і презентованому навесні 2023 року, 86% опитаних підлітків у віці 13-19 років бачили своє майбутнє в Україні. За даними savED від 2025 року, 52% учнів 8-11 класів точно планують залишитися в Україні, 22% хотіли б виїхати за кордон, а решта ще не визначилися. Вибірки, вікові групи й формулювання запитань у цих дослідженнях різні, тому це не є прямою динамікою одного показника. Але такий контраст дає підстави говорити про посилення невизначеності, втому від затяжної війни й ослаблення відчуття перспективи.

- Через війну маємо не лише стрес і зниження мотивації, а й глибоку демографічну кризу. Дітей меншає, і в громадах дедалі частіше говорять про реорганізацію або закриття шкіл. Як на це має реагувати держава?

- У нас справді критично низька народжуваність, посилена війною та міграцією. Ми мусимо прийняти це як реальність. Але є два варіанти реагування. Перший – сказати: дітей стало менше, тому скорочуємо фінансування освіти й спрямовуємо кошти в інші сфери. Я вважаю це стратегічною помилкою. Інший шлях – не зменшувати реальний ресурс системи, а більше вкладати в кожну українську дитину. Адже ми й так інвестуємо в освіту одного учня значно менше, аніж більшість країн, із якими прагнемо себе порівнювати.

За актуальним прогнозом Інституту освітньої аналітики, кількість першокласників може зменшитися майже на 37%: із 279 984 у 2024/2025 навчальному році до 176 986 у 2029/2030-му. Ця тенденція є дуже серйозною. І коли я чую закиди, нібито школи закривають через реформу НУШ, відповідаю: першопричина – демографічне скорочення, міграція та безпекова ситуація. Завдання держави – не просто «оптимізувати мережу», а гарантувати кожній дитині доступ до якісної освіти й використати вивільнений ресурс для безпеки, підтримки та кращого навчання.

“РЕФОРМУ НУШ ПОТРІБНО ВПРОВАДЖУВАТИ З УРАХУВАННЯМ НОВИХ УМОВ”

- Одним із найбільш дискусійних етапів НУШ є перехід до трирічної профільної старшої школи з 2027 року. Формування мережі ліцеїв викликає спротив на місцях, а батьки учнів, які невдовзі переходитимуть до старшої школи, часто не розуміють, де і як навчатимуться їхні діти. Як тут, на вашу думку, знайти добре рішення?

- В Україні наразі формують мережу старшої профільної школи. Це означає, що частина закладів зі статусами ліцеїв стануть гімназіями й не матимуть 10–12-х класів. Заклади, які працюватимуть як академічні ліцеї, повинні забезпечити достатню кількість профілів і предметів на вибір. Цей процес болісний, бо змінює звичну модель «одна дитина – одна школа від першого до випускного класу».

Система вищої освіти також відчує перехідний ефект. У 2029 році не буде звичного випуску 11-х класів, оскільки учні, які розпочнуть трирічну старшу школу, завершуватимуть 12-й клас. Університети та заклади фахової передвищої освіти мають завчасно планувати цей тимчасовий спад вступу.

Це непрості зміни, але їх потрібно пройти. Погляньмо на карту Європи: 11-річна шкільна освіта там уже стала винятком. Таку модель досі зберігають тільки Росія та Білорусь. Україна натомість законодавчо обрала перехід до 12-річної школи – структури освіти, поширеної в європейських країнах.

Ми воюємо за своє європейське майбутнє і не можемо залишати шкільну освіту в пострадянській моделі разом із Росією та Білоруссю.

Водночас сама лише кількість шкільних років не гарантує якості освіти. Додатковий рік має дати учневі реальний вибір профілю, поглиблене навчання, курси за вибором і кращу підготовку до подальшої освіти та життя.

Так, зміни під час війни – це надзвичайно важко. Але реформу НУШ не можна зупиняти, її потрібно впроваджувати з урахуванням нових умов. Курс на сучасну освіту має залишатися стратегічним. Слід коригувати інструменти, підтримувати громади й чесно пояснювати людям, що саме змінюється і які гарантії доступу до освіти матимуть діти.

“НАДВАЖЛИВО – ЛІДЕРСТВО ДИРЕКТОРІВ ШКІЛ”

- Часто доводиться чути від батьків і навіть від деяких учителів, що НУШ звелася до форми, а не до змісту: мовляв, закупили кольорові килимки, пуфики, інтерактивні дошки, а методики залишилися старими. Ба більше: вчителі «потайки» домовляються з батьками вести класичні щоденники й задавати домашні завдання, бо так звикли. Чи не відбулася підміна понять?

- Я б не називала це підміною понять. Є багато шкіл, які справді працюють за концепцією НУШ. Сприймати реформу лише через набори LEGO чи пуфики – надто звужене уявлення. НУШ – це насамперед зміна методів навчання, розвиток компетентностей не лише в якості знань, а вмінь їх застосовувати для вирішення практичних завдань. Це партнерство й відхід від авторитарної педагогіки. До повномасштабного вторгнення реформа вже охопила всю початкову школу, а з 2022 року почала поширюватися на базову.

У будь-яких системних змінах є невелика група ранніх прихильників, велика більшість, яка долучається після появи переконливих результатів, і група стійких скептиків. Сприйняття нововведень серед людей завжди підпорядковується закону розподілу: 10% – інноватори та ранні послідовники, люди з відкритим розумом, які миттєво підхоплюють зміни, і саме на них ми опираємося як на фундамент реформи. Ще 10% – затята опозиція: люди, котрі ніколи й за жодних обставин не зміняться. Вони чинитимуть спротив аж до моменту, поки не залишать систему за віком чи через професійну невідповідність. Що б ви не робили, вони працюватимуть по-старому. Ну й 80% – пасивна більшість. Вони зайняли вичікувальну позицію: дивляться, чи вийде щось у тих перших 10% та чи варто до них приєднуватися.

Тому реформа потребує постійного руху, професійної підтримки, зрозумілих доказів результативності та сильного лідерства.

- Що ви маєте на увазі під останнім: це позиція міністра освіти, голів громад, директорів шкіл?

- Лідерство потрібне на всіх рівнях: у міністерстві, в обласних і муніципальних органах управління освітою та, безумовно, з боку директора школи. Якщо на цих рівнях немає узгодженого бачення, люди починають запитувати: «Навіщо це нам? Може, справді краще зачекати?».

Під час пандемії, зміни політичного керівництва й початку повномасштабної війни увага до НУШ та її цільове фінансування ослабли. У 2022 році фінансування субвенції «Нова українська школа» було призупинене, з 2023 року почало відновлюватися, а у 2024–2025 роках держава знову передбачила кошти на обладнання і професійний розвиток педагогів. Для системи це принциповий сигнал: реформа не може рухатися без стабільних інвестицій та послідовної політичної підтримки. Але самого відновлення фінансування недостатньо без лідерства на місцях. Якщо система не рухається вперед, вона поступово відтворює старі практики.

Директорам шкіл варто усвідомлювати: їхня роль у реформі критично важлива! Це щоденна робота над власними управлінськими практиками, розвитком команди, професійним навчанням учителів і переконанням тих, хто ще вагається.

“РЕСУРСИ ПОТРІБНО КОНЦЕНТРУВАТИ У СПРОМОЖНИХ ЛІЦЕЯХ”

- Повертаючись до профільної старшої школи: у великих містах дістатися до іншого ліцею зазвичай простіше, та й вибір більший. А що робити в сільській місцевості, де відстані значні, а транспортне сполучення – слабке? Чи не залишаться діти без доступу до якісної старшої школи?

- Саме тому нам потрібна гнучкість. Не можна наполягати на одному уніфікованому рішенні для всіх громад, особливо під час повномасштабної війни. Я розумію батьків, які чують: «Ваша школа стає гімназією і навчатиме лише до 9-го класу», але не отримують чіткої відповіді, куди дитина піде далі.

Якщо в доступному радіусі немає спроможного академічного ліцею, щоденне підвезення є надмірно тривалим, а мережі ліцеїв-пансіонів ще не створено, держава і громади мають запропонувати перехідні моделі. Це може бути якісне підвезення, пансіони, мережеве навчання, філії або тимчасове збереження профільних класів у спроможній опорній школі за чітких вимог до якості та вибору профілів. Рішення можуть відрізнятися навіть у межах однієї області, але право дитини на доступну і якісну старшу школу має бути незмінним.

- Щодо цієї гнучкості на перехідний період – чому не можна залишити 10–11-ті класи в кожній школі?

- Суть у тому, щоб додатковий третій рік у старшій школі не був просто механічним продовженням старої програми. Учні мають отримати реальну палітру вибору: поглиблене вивчення предметів, підготовку до вступу, курси за вибором, міждисциплінарні модулі. Наприклад, дитина може поглиблено вивчати математику чи фізику й водночас обрати курс із мистецтва, дизайну або підприємництва.

Невелика школа зазвичай не може забезпечити широкий вибір профілів і залучити всіх необхідних фахівців. Саме тому ресурси потрібно концентрувати у спроможних ліцеях. До викладання окремих курсів можуть долучатися й фахівці університетів, бізнесу чи громадських організацій – за умови належної кваліфікації та педагогічного супроводу. Перетворити кожну нинішню школу на повноцінний багатопрофільний ліцей кадрово й фінансово неможливо.

“ПЕРШОЧЕРГОВО – БЕЗПЕКА Й ІНФРАСТРУКТУРА”

- Ви озвучили тезу, що зменшення кількості дітей в освітній системі дає державі можливість більше інвестувати в кожного учня. Скільки Україна витрачає зараз на школяра?

- У довідці PISA – 2022 (міжнародне оцінювання якості освіти, – ред.) зазначено, що у 18 регіонах України, які брали участь у дослідженні, сукупні витрати на одного учня у віці від 6 до 15 років становили близько 37,8 тис. доларів США за паритетом купівельної спроможності, за десять років навчання.

Організація економічного співробітництва та розвитку також показує: у системах, де сукупні витрати були нижчими за 75 тис. доларів за паритетом купівельної спроможності, більші інвестиції статистично пов’язані з кращими результатами з математики. Отже, український показник був майже вдвічі нижчим за цей поріг. Це не означає, що гроші автоматично гарантують якість, але хронічне недофінансування обмежує можливості системи.

Демографічне скорочення саме по собі не створює автоматичної економії: усе залежить від того, як змінюватиметься мережа, транспорт, кадрове забезпечення та інфраструктура. Перехід до 12-річної школи також має додаткові витрати. Але якщо держава збереже реальний обсяг освітнього ресурсу й не вилучатиме його пропорційно до зменшення контингенту, з’явиться можливість більше інвестувати в кожну дитину. Це насамперед політичне рішення.

- На що першочергово мали б піти ці кошти?

- По-перше, на безпеку та інфраструктуру: сучасні надійні укриття, доступний транспорт. Без цього неможливо забезпечити стабільне очне навчання. По-друге, на оновлення матеріально-технічної бази відповідно до сучасних освітніх програм. Дошка і крейда не можуть бути єдиними інструментами вчителя в умовах, коли діти щодня взаємодіють із потужним візуальним і цифровим контентом.

І по-третє, найважливіше, – на підвищення соціального статусу та оплати праці вчителя. Я працюю в університеті й бачу, що ситуація з набором на педагогічні спеціальності критична, особливо в природничо-математичній галузі. Професія не приваблюватиме сильних вступників, якщо не даватиме перспективи належного рівня життя.

- До речі, про математику: час від часу шириться хвиля ІПСО про математику й НМТ, сперечаються про те, треба її вчити чи ні. Чому в Україні дорослі й діти так часто бояться цього предмета?

Усім потрібна математична грамотність – уміння працювати з даними, оцінювати ризики, розуміти відсотки, логічно міркувати

- Тому що ми надто часто викладаємо математику як абстрактну систему, відірвану від реального життя. У результаті штучно ділимо дітей на «математиків» і «гуманітаріїв». Насправді всім потрібна математична грамотність – уміння працювати з даними, оцінювати ризики, розуміти відсотки, логічно міркувати. А поглибленій академічній математиці мають навчатися ті, хто обирає відповідний профіль і надалі розвиватиме інженерний, технологічний та науковий потенціал країни.

Тому відмовлятися від обов’язкового оцінювання базової математичної грамотності було б стратегічною помилкою. Питання не в тому, чи потрібна математика, а в тому, як її викладати й що саме перевіряти.

“ДОХІД УЧИТЕЛЯ МАЄ ВІДПОВІДАТИ РІВНЮ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ”

- У школах гостро бракує молодих фахівців. Із 1 січня 2026 року посадові оклади педагогів підвищили на 30%, а з вересня заплановано ще один етап зростання. Чи достатньо цього, щоб змінити ситуацію?

- Це важливий крок, але одноразове підвищення не розв’язує структурної проблеми. До нього заробітки в освіті суттєво відставали від середніх по країні. Нам потрібно не лише підвищувати оклади, а й забезпечити передбачувану довгострокову модель оплати праці та поступово виконувати гарантії, закладені в Законі України «Про освіту». Дохід учителя повинен відповідати рівню відповідальності, кваліфікації та суспільній цінності професії.

Реформа оплати праці має бути пов’язана з моделлю організації роботи вчителя. У багатьох європейських системах регулюють не лише кількість уроків, а весь робочий час: підготовку, оцінювання, командну роботу, професійний розвиток, консультації для учнів. Слід одночасно переглядати оплату, обсяг обов’язків, бюрократичне навантаження, розмір класів і систему професійної підтримки.

Рухатися потрібно послідовно. Відсутність відповідної індексації при суттєвому рівні інфляції в попередні роки суттєво погіршило становище вчителів. Підвищення 2026 року має стати не разовою акцією, а початком прогнозованої політики. Інакше найкращі реформи залишаться за дверима класу. Адже реформа починається тоді, коли вчитель зачиняє за собою двері й взаємодіє з дітьми на уроці. Те, яку мотивацію, підготовку й підтримку він отримує, безпосередньо впливає на якість навчання.

ЯК ЗУПИНИТИ ІМІТАЦІЮ ОСВІТИ

- Пані Ліліє, насамкінець про цифровізацію. Тепер і вчителі, й діти часто грають у небезпечну гру під назвою «імітація освіти»: учень генерує контрольну чи домашню роботу за допомогою ШІ, учитель це «перевіряє», ставить оцінку. Всі задоволені, але реального навчання немає. Як в умовах розвитку штучного інтелекту зберегти справжню освіту?

Маємо навчити дітей користуватися штучним інтелектом як інструментом, що посилює їхні можливості, але не замінює власного мислення

- Це глобальна проблема, з якою зіткнулися всі освітні системи, не лише українська. На мою думку, нам потрібно діяти у двох напрямах.

По-перше, навчити дітей користуватися штучним інтелектом як інструментом, що посилює їхні можливості, але не замінює власного мислення. Учень має вміти формулювати запити, перевіряти факти, розпізнавати помилки й упередження, порівнювати відповіді та додавати власну аргументацію. Просте копіювання згенерованого тексту не є навчанням.

По-друге, потрібно перепроєктувати завдання й оцінювання. Там, де учень має самостійно тренувати читання, письмо, обчислення, аргументацію чи розв’язування задач, безконтрольне використання ШІ слід обмежувати. Частину роботи варто виконувати в класі, усно захищати, пояснювати хід міркувань, працювати з локальним контекстом і власними даними. Когнітивні навички формуються лише тоді, коли людина сама докладає розумових зусиль.

- Тобто світова тенденція йде до заборони гаджетів на уроках – і нам потрібно зробити те саме?

- Я б не говорила про універсальну повну заборону. У багатьох країнах посилюють обмеження на смартфони під час уроків, передусім щоб зменшити відволікання. Водночас цифрові інструменти залишаються доречними, коли мають чітку педагогічну мету. Школі необхідні зрозумілі правила: коли пристрій є навчальним інструментом, а коли його слід прибрати. Завдання слід формулювати так, щоб пряме копіювання відповіді ШІ не давало результату без особистого аналізу й творчого переосмислення.

З іншого боку, штучний інтелект може бути корисним помічником для вчителя: допомагати готувати диференційовані завдання, варіанти пояснень, тренувальні тести, навчальні сценарії. Але педагог повинен перевіряти точність матеріалів, дотримуватися вимог захисту персональних даних і не передавати алгоритму професійне рішення про потреби дитини. ШІ має економити час і підтримувати індивідуалізацію, а не підміняти педагогічну відповідальність.