Коли вперлися лобом і злякалися…

Автор: Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, професор

Коли вперлися лобом і злякалися…

Кажуть, що сміх продовжує життя.

Тож дякую за можливість продовжувати  сміятися, читаючи чергову порцію новин після львівського «найбільшого освітнього форуму».

Ця новина з’явилася на ресурсі «Osvita.ua» і мене дуже зацікавила. Адже про кадрову проблему як реальну загрозу профільній школі я пишу давно. Тому навіть приємно стало: мабуть, серед майже 5 мільйонів читачів моїх дописів міносвітовські діячі також є.

Але вся фішка в тому, що проблему вони нарешті визнали. Тобто лобом у стінку вперлися. Що очікувано. Як очікувано і те, що далі буде тільки гірше.

Очевидно, це вже зрозуміли і «вчителі майбутнього», котрі приїхали на форум, якщо поставили таке питання перед Міністерством. Але отримали відповідь, яка викликає не просто сміх, а гомеричний регіт. Їм порадили… вирішувати кадрову проблему в межах чинного законодавства про працю. Клас!

І це - замість пояснень, чому впродовж останніх років у жодному університеті не відкрито програми підготовки вчителів профільної школи; якими будуть вимоги до таких учителів; чи формується окремий стандарт і зміни до нормативів навантаження та заробітної плати - МОН  каже: «Читайте КЗпП».

МОН вимагає від ліцеїв профільного рівня (де фізику чи математику треба викладати так, щоб випускник міг проектувати дрони чи ракети), але готувати таких вчителів в університетах ніхто й не починав. Тобто за КЗпП громадам пропонують ділити між собою тих самих вчителів, які вже є в дефіциті.

На мою думку, це - страх. Лобом вперлися і злякалися. Бо замість того, щоб чесно визнати провал кадрової політики і запропонувати екстрені антикризові заходи (законотворчі, фінансові, організаційні), функціонери ховаються за параграфи Кодексу законів про працю. Страх змушує їх говорить мовою інструкцій, а не державотворчих рішень.

Перед нами — чиста констатація безпорадності, загорнута в суху чиновницьку мову на черговому «глянцевому» форумі.

Втім, чиновники завжди роблять одне й те саме, коли не знають, як виправити ситуацію, але панічно бояться відповідальності за бездіяльність. Вони вигадали рятівну тезу: мовляв, вирішення кадрової проблеми залежить від того, який «шлях» на місцях оберуть для створення ліцеїв.

Це не шлях вирішення, це цинічне перекладання відповідальності. МОН фактично каже громадам: «Ми придумали красиву вивіску "Академічний ліцей", збудували черговий "бамбуковий літак", а як ви туди затягнете якісних вчителів у межах чинного трудового законодавства і з нинішніми злиденними зарплатами - це ваші проблеми». 

Знайомо. Це вже проходили. І не раз. І знаємо, що такий підхід - пряма дорога на кладовище освітніх реформ. 

Тому, це  вже не просто  смішно. Це - сміх через сльози.

Але в результаті плакати від усього цього  будуть не чиновники. У нашій країні відповідальність топ-бюрократів за дії чи бездіяльність відсутня як явище. 

Плакатимуть українські учні, які стають заручниками відвертого непрофесіоналізму та переляку тих, хто мав би визначати майбутнє державної школ